УКРАЇНА-РУСЬ

УКРАЇНА-РУСЬ

Із крил моїх перо скубли – а я літала.

Мені горланили: Молчать! – А я співала.

Мені чинили сильний біль – а я терпіла.

Не смій жаліти ворогів! – А я жаліла…

Шалені мрії не плекай – а я плекала.

В цім світі волі не шукай! – А я шукала.

Попереджали: Вгомонись! – А я яріла.

Змагатись з долею не смій – а я посміла.

Мені казали: Не люби! – А я кохала.

І знов мене збивали з ніг – я знов вставала.

Мене жахали небуттям – та я не каюсь:

Нехай затямлять вороги:

Я – не зламаюсь!

Володимир Степаненко

(Прошу пробачення в невідомої російськомовної авторки за деякі запозичення з її особистого вірша).

Я СПЛЮ, СВЕРНУВШИСЬ В ГРОБУ КАЛАЧИКОМ

Олена Огнєва

Я – мальчик.
Я сплю, свернувшись в гробу калачиком.
Мне снится футбол. В моей голове – «калашников».
Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться!
Жаль девочка-врач в халатике не спасла меня…

Я – девочка-врач.
Я в шею смертельно ранена.
В моём городке по небу летят журавлики
И глушат Wi-Fi, чтоб мама моя не видела,
Как я со своим любимым прощаюсь в Твиттере…

Я – мама.
О фартук вытерев руки мыльные,
Звоню на войну я сыночке по мобильному.
Дитя не берёт! Приедет, − огрею веником!
«Его отпевают», − слышу ответ священника…

Я – батюшка.
Я собор свой открыл под госпиталь
И сам в нём служу медбратом, помилуй Господи!
Слова для души, что чреву – пуд каши гречневой:
За это крестил поэта я, пусть и грешен он...

Я – просто поэт.
Я тоже стою под пулями.
Кишка, хоть тонка, как лирика Ахмадулиной,
Но всё ж не настолько, чтобы бояться красного:
Нужнее стихов сегодня – мешки с лекарствами…

Я – старый аптекарь.
Мне бы – давно на пенсию:
Сидеть и блаженно пялиться в ящик с песнями.
Но кончились бинт, и вата, и маски вроде бы:
Начальник, пришли термальной воды для Родины!

Я – Родина.
Я ребёнок − и сплю калачиком.
Назначенный государством, ко мне палач идёт,
Из недр моих вырыв мрамор себе на логово:
Налоговой сдал налог он, но Богу – Богово.

Я – Бог.
И я тоже − Папа. Сынок Мой Ласковый
У Дауна в классе детский отнял «калашников».
Сказал, мол: «Ни-ни!» − и прыгнул без парашютика…

Спи, золотко.
Спи, Мой Мальчик.
Я Воскрешу Тебя.

Наталія Крісман

БЕЗТЯМНИМИ БРОДИМ НАОСЛІП

 Вслухаюся в тишу. Та раптом, немов хтось розтяв її –

 Володар небесних полів, де паслись блискавиці,

 У висях пронісся в своїй вогняній колісниці,

 Розбурхавши простір, фарбуючи захід загравою.

 В проваллях між хмар янгол білий дивився розпачливо,

 Потоками сліз (чи дощу?) омиваючи грішників.

"Чом світло й пітьма так безладно в людей перемішані?" –

 Роздумував янгол й вимолював в Бога пробачення.

 Невдячними є за добро – і шанують, лиш втративши

 Любов і довіру,– життєві божественні цінності.

Тривожився янгол: " Коли вже єство людське зміниться?"

 Вдивлявся у світ, але той був подібний на згарище.

 Безтямними бродим наосліп, глухими до Істини,

 Що проситься в вікна і двері душі запропащої,

 Хрести, що несемо, здаються щомиті все важчими,

 Злобою зневір і облуд спопеляєм пристанища

 Душі, що вдивляється в небо – коли ж розгодиниться?

 Та небо, здається, все дужче палає загравами...

 Допоки людина дорогами йтиме кривавими

 З небес буде чутно одне лиш – як янголи схлипують…

Напуття синові.

Як вистоїш, коли всі проти тебе –

Упали духом і тебе клянуть;

Як всупереч усім – ти віриш в себе,

А з їх зневіри також візьмеш суть;

Якщо чекати зможеш ти невтомно,

Оббріханий – мовчати і пройти

Під поглядом ненависті, притому - 

Не грать ні цноти, ані доброти;

Як зможеш мріяти і в мрійництво не впасти,

І думать – не творити думки культ,

Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,

Сприймеш як дим і вітер на віку;

Як стерпиш, коли з правди твого слова

Пройдисвіт ставить пастку на простих;

Якщо впаде все те, чим жив, і знову

Зумієш все почати – і звести;

Якщо ти зможеш в пориві одному

Поставить все на карту і програть,

А потім – все спочатку, і нікому

Про втрати навіть слова не сказать;

Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили

Служити ще, коли уже в тобі

Усе згоріло, вигасло – лишилась

Одна лиш Воля – встоять в боротьбі;

Як зможеш гідно річ вести з Юрбою

І з Королем не втратиш простоти.

Якщо усі рахуються з тобою –

На відстані, яку відміриш ти;

Якщо ущерть наповниш біг хвилини

Снагою дум, енергією дій,

Тоді весь світ тобі належить, сину,

І більше:

Ти – Людина, сину мій.

Ред’ярд Кіплінг ( в перекладі Євгена Свестюка).

Алла Степаненко із збірки "ДЗВОНИ СЕРЦЯ"

12

Побачила себе на світовій арені

То між акторів, то між глядачів…

І роль свою безлику в спільній сцені,

Що Хтось мені без мèне захотів.

На деякі часù я сходила зі сцени

Й приходила в таке самè «життя»…

Та годі вже вирішувать за мене

Не хочу я такого майбуття…

13  «Життя – театр, і всі ми в нім актори…»

                                  (Вільям Шекспір)

Життя – театр, і всі ми в нім актори,

Коли припинимо безглузду гру?

Нас закликають зоряні простори.

А ми спимо, ув’язнені в мару.

Змагаємось щосили за владу і визнання…

В самісінькеє пекло веде таке змагання!

А хто цього не бачить,

Мабуть сліпець одвічний,

Що гра комедіанта у п’єсі драматичній.

І так вже гра, так пнеться, химеру здобуває,

А дух свій вольний, горній в могилу зариває.

Не знає бідолаха, що став рабом законів,

Пустих потреб і страху, поваплених канонів.

ВСЕЛЕНСЬКИЙ ЧОРНОБИЛЬ

Не смерть страшна у цьому світі -

Страшне саме життя.

У тяжкий сон серця сповиті,

В безглузде майбуття.

ВСЕЛЕНСЬКИЙ  ЧОРНОБИЛЬ 

Сердечний біль - то для душі рятунок

То ліки від безтями й марноти,

Любові жертва, благості дарунок,

Відгомін правди, істини, мети.

І той відгомін, ніби голос Неба,

Лунає до заснулої душі:

Вставай, вставай!

Я довго йшов до тебе

Колючим терням на крутій межі.

Зірви з душі безглуздя павутину,

Збагни себе у цю тривожну мить:

Згорьована планета наша гине,

Ти ж син її, ти МУСИШ  зупинить

Вселенський розпад.

Війни й злобу.

Живем над прірвою -

волає вся блакить.

СПАСІННЯ Й СМЕРТЬ,

ТИ ЧУЄШ, БРАТЕ, В ТОБІ!–

Гримить навкруг.

Чорнобилем гримить.

ОСТАННЯ МИТЬ…

ОСТАННЯ МИТЬ.

ГРИМИТЬ.

Алла  Степаненко

09.9.2011